З найдавніших часів тканини – не просто «друга шкіра» людини. Вони служать не тільки матеріалом для виготовлення одягу, а й виконують естетичну функцію, прикрашаючи нас і навколишній світ – адже поряд з текстильними виробами, що мають суто утилітарне призначення, існують і тканини, які можна з повним правом назвати творами мистецтва. Самобутні тканини протягом століть створювалися представниками так званих примітивних культур. Наприклад, на островах Самоа проводилася тканину, звана «тапа»; сировиною для її виготовлення служили внутрішні шари кори тутового дерева.

Жінки вимочували копру в воді, відбивали її, після чого склеювали шматочки кори, виробляючи з них цільну тканину. Останнім етапом було покриття тканини малюнком за допомогою спеціальних штампів. Самоанкі поміщали під тапою листя пандана, і, застосовуючи сплетені з волокон кокосового горіха форми, домагалися перенесення на тканину опуклого візерунка. Тканиною називається матеріал, який створюється на ткацькому верстаті за допомогою перехресного сплетення подовжніх ниток основи з поперечними нитками качка. Незліченні покоління робочих рук, удосконалюючи ткацьке ремесло, винайшли понад 2000 видів такого переплетення, проте в створенні справжніх шедеврів цим людям допомагала не так витончена технологія, скільки тонке відчуття кольору, форми, і композиції, а також багату творчу уяву.

До одним з найбільш древніх і збережених до наших днів тканин відносяться, серед інших, знахідки, витягнуті російськими археологами з Пазирикскіх курганів на Алтаї – це накидки на сідла, прикрашені зображеннями тварин і візерунками з хрестів, вписаних в ромби. На одному із зазначених виробів за допомогою техніки аплікації представлена цікава композиція: клапті повсті складаються в зображення істоти з тілом птиці і головою людини, який воює з крилатим левом, причому хвіст лева переходить в декоративний листяний орнамент. До найдавніших творів ткацького ремесла відносяться і збереглися на території Монголії вовняні настінні тканини, прикрашені зображеннями рослин, риб і черепах.

Справжні шедеври ткацького мистецтва створила культура доколумбової Америки. Індіанці, що населяли узбережжя нинішнього Перу, вже в VII столітті до нашої ери вміли створювати тканини з льону та бавовни, в яких на 1 см тканини доводилося до 200 ниток качка. Тканини з тонкої вовни гуанако і викуньи культури Паракас використовувалися, серед іншого, і для сповивання мумій. Вироби індіанців характерні багатою забарвленням – для виготовлення одного виду тканини могли бути використані нитки 190 відтінків. Готовий текстиль прикрашався зображеннями тварин, сценами за участю міфічних героїв, абстрактними композиціями з багатокутників або меандрами – геометричними візерунками з безперервної кривої або багаторазово вигнутій під прямим кутом лінії.

Древніми ткацькими традиціями по праву пишається Китай. Уже в VII – VI століттях до нашої ери тут виробляли шовк, який прикрашався як мотивами, запозиченими у природи – квітами і гілками, стилізованими зображеннями хмар і т.д., – так і геометричними орнаментами, що складаються, наприклад, з складних багатокутників. Ще за часів Стародавнього Риму китайські шовкові тканини коштували на Заході нечуваних грошей. Приблизно з VIII століття для прикраси китайського шовку почала використовуватися запозичена на Яві техніка батика; тоді ж з’явилися перші гобелени. У виконанні майстрів Піднебесної ці вироби відрізнялися неймовірно високою якістю: в деяких з них на 1 сантиметр поверхні доводилося 116 ниток качка; крім того, вони славилися вишуканою вишивкою і незвичайним «листом»: нанесені на сіро-білий фон блакитні ієрогліфи несли, як правило, побажання довголіття та удачі.

В Японії вже в VIII столітті була розвинена друк по тканині: фарба переносилася з декоративних форм, вирізаних з дерева, а найбільш популярним мотивом були фігурки тварин, розгорнуті в протилежних напрямках. Прекрасні колористичні ефекти демонструвала вишивка на стародавніх буддійських штандарти. Костюми акторів театру Але прикрашалися за допомогою оригінальної техніки: оздоблення поділялося вертикальною лінією на дві частини, що відрізнялися кольором фону і декоративних елементів.

На одному з таких костюмів, в даний час виставленому в Токійському музеї, розміщений текст поеми, каліграфічно виведений золотими ієрогліфами на чорному тлі з правого боку, і червоним кольором по золоту – з лівої. Особливою вишуканістю відрізнялася одяг японок. Виявлялося це не тільки в прикрасі тканин, але і в оформленні повсякденних предметів: наприклад, шовковий квадрат зі стороною 65 сантиметрів, званий «фукуса», служив для обгортання спеціальної скриньки, використовуваної для передачі листів або подарунків. Вважається, що вершини розвитку японського ткацького мистецтва досягли майстри міста Кіото в XVII – XVIII століттях. Ткацькі традиції активно розвивалися і в Індії.

Ще в перші століття нашої ери Європа високо оцінила бавовняний муслін – про якість цього матеріалу свідчить той факт, що відріз довжиною 18 метрів і шириною 90 сантиметрів можна було без праці протягнути крізь перстень. Індійські тканини відрізнялися також надзвичайним багатством забарвлень – як правило, одержуваних за допомогою природних барвників, а популярними декоративними мотивами були геометричні орнаменти, складені з ромбів. Найвищих вершин ткацького мистецтва досягли і майстри мусульманського світу. Для прикраси тканин в основному використовувалися багатобарвні геометричні орнаменти. Найбільш характерними ткацькими виробами у магометан стали килими; в основному останні робилися з вовни і декорувалися зображеннями тварин або сценами полювання. У XVII столітті почали проводитися двосторонні вовняні килими на вовняний же основі; уточнив нитки цих виробів повністю приховували нитки основи. Східні килими високо цінувалися в Європі, де стали вважатися ознакою розкоші.

Біблійні мотиви були джерелом натхнення коптських ткачів. У ранніх коптських тканинах часто з’являлися сцени полювання і мотиви, запозичені з грецької міфології; ці твори виконувались з вовни на лляній основі і відрізнялися багатою забарвленням. У V-VI столітті почала домінувати християнська тематика, з’явилися сцени народження Ісуса Христа, фігури молільників, а також персонажів Старого Завіту – наприклад, пророка Даниїла. Шедевром романського мистецтва є гобелен з Байе, вироблений для місцевого єпископа Одона, рідного брата Вільгельма Завойовника. Це виріб являє собою вишивку вовняною ниткою на полотні; контури зображення виконані опуклим шнуровим стібком, інша частина вишивки – плоским стібком.

Тканина має довжину 70,34 метра і завширшки 0,5 метра, і на ній розміщені 58 сцен, що представляють величезну цінність для вчених, які вивчають даний історичний період. Серед зображень – сцени битв, полювання, оранки, ілюстрації байок Езопа і різні декоративні мотиви. До безцінним свідченням епохи раннього середньовіччя належать також королівські оздоблення, збережені з почестями, гідними святих реліквій. В скарбниці Сана, зберігається, серед інших, саван св. Потенція – сицилійська тканину, витримана в східному стилі і навіть містить написи арабською в’яззю. У соборі міста Бамберга зберігаються плащі імператора Генріха II і його дружини Кунегунди, прикрашені геральдичними знаками.

Збереглося також кілька гобеленів тієї епохи. Фрагменти однієї з найбільш цікавих робіт – норвезького гобелена з Балдісхола – представляють алегоричні зображення місяців року. У стилізованих зображеннях птахів і рослинному орнаменті явно простежується вплив романських мініатюр. Найбільш цінні тканини готичної епохи створювалися в Іспанії, Італії та Німеччини. Одним з найбільш знаменитих центрів виробництва дорогоцінних тканин було італійське місто Лукка, і адресатами його продукції були, серед інших, англійські і французькі королі і знати. Для прикраси тканин застосовувалися парні зображення тварин, рослин, сцени полювання або сакральні мотиви. Шовкові тканини перепліталися срібною та золотою ниткою. Після розорення Лукки Пізанська гибеллинами в XIV столітті головним центром ткацтва стала Венеція. Вироблені тут тканини найчастіше несуть на собі відбиток інтенсивних контактів цього регіону зі Сходом, а серед винаходів венеціанських майстрів є так званий ковальський оксамит. Місто Перуджа славився тканинами з білого полотна з блакитною вишивкою – ті використовувалися для витирання рук в заможних сім’ях і проводилися до настання епохи бароко.

Найбільш популярні готичні вишивки проводилися в Англії – на континенті вони навіть отримали назву «англійська робота». У цій техніці перший стібок при вишивці особи персонажа проводився в центрі щоки, а далі голка йшла по спіралі. Героями сцен часто ставали ангели, адже такі твори нерідко призначалися для прикраси церков; прикладом може служити «Зняття з хреста», що зберігається в скарбниці Шартрского собору. У період Відродження важливим центром ткацтва стала Венеція, а також іспанські міста Толедо, Севілья і Гренада. Пізніше до них приєднався Ліон – завдяки указу короля Франциска I, звільнив ткачів від податків і дозволив іноземцям працювати в місті.

В Італії були спроби наслідування в ткацтві традицій образотворчого мистецтва, що полягала, між іншим, в прагненні передавати в тканини гру світлотіні і півтонів. У деяких випадках окремі фрагменти тканин навіть підфарбовувалися пензлем. При дворі французьких королів Генріха II і Генріха III темні наряди прикрашалися золотою вишивкою. Тоді ж, у другій половині XVI століття, з’явилися прекрасні гобелени. Ткалися також гобелени сакральної тематики. У XVI столітті прекрасні гобелени з шовку і золотих ниток створювалися в Брюсселі, а ескізи для них проектували відомі художники, наприклад Квінтен Массейс або Барента ван Орлей; найзнаменитішим брюссельським ткачем був Гійом де Паннемакер. Саме тутешнім майстрам тато Леон X замовив серію «Діяння апостолів» за ескізами Рафаеля. Лідерство у виробництві тканин стало належати Франції – зокрема, завдяки Клоду Дангону з Ліона, який удосконалив ткацький верстат і створював тканини, що відрізнялися вишуканим квітковим малюнком і багатством забарвлення. Творчі знахідки Дангона відтворювалися багатьма його послідовниками.

Під Парижем була заснована Королівська мануфактура, в якій було створено близько 900 гобеленів історичної і міфологічної тематики. Мануфактурою Савонрі проводилися в’язані килими з мотивами квітів і пагонів на чорному тлі. Тканини епохи рококо у Франції часто прикрашалися зображеннями квіткових гірлянд, а в середині XVIII століття ткачі почали відступати від традиційного поділу композиції вертикальними лініями – так з’явилися хвилясті лінії і різноманітні криві. Мануфактура в Бове спеціалізувалася у виробництві тканин з китайськими декоративними мотивами. Крім того, у Франції епохи рококо настав розквіт мереживного мистецтва.

У седані проводилися мережива крупного плетення, в Алансоні – дрібної в’язки, що виготовляються за допомогою голки, а мережива з Валансьенна і Шантийи створювалися за допомогою спеціальних точених дерев’яних паличок – коклюшек. Гобелени епохи рококо, як і раніше, прагнули наслідувати живопис. При їх виготовленні, наприклад в Королівській мануфактурі, художнім директором якої був художник Франсуа Буше, використовувалися 400 відтінків кольорів, що дозволяло передавати плавні переходи від одного кольору до іншого. Шпалерами, прикрашеними сільськими мотивами в обрамленні стилізованих зображень квітів, прославився який жив наприкінці XVIII століття в Ліоні Філіп де Ласаль.

Тоді ж була вдосконалена техніка друку на тканині: так були створені машини з обертовими валами, що дозволили організувати промислове виробництво набивних тканин. У XIX столітті темпи розвитку ткацтва дещо знизилися. Ткачі використовували техніки, розроблені раніше, а виробництво деяких видів текстилю – наприклад, гобеленів – переживало занепад. Виняток склала мануфактура, створена англійцем Вільямом Морісом в Мертонском абатстві, що в графстві Суррей. Ескізи для її виробів робили, серед інших, Едвард Берн-Джонс і Уолтер Крейн.

Відродження тканини в нових формах і техніках відбулося лише в XX столітті, ставши результатом пошуків сучасного мистецтва. У період між двома світовими війнами в Німеччині процвітало виробництво тканин з абстрактним малюнком, а килими в стилі «арт деко» проектував, серед інших, Поль Пуаре. 1930 роки відзначені привнесенням в ткацтво екзотичних мотивів – популярність придбали, зокрема, марокканські килими. Повернення до ранньої традиції виготовлення гобеленів, що не намагається наслідувати живопис, після Другої світової війни принесли творчі пошуки Маріуса Мартена в Обюссон. Пізніше там же був реалізований ряд проектів художників-авангардистів, зокрема угорського представника поп-арту Віктора Вазарелі.